Show Notes
Смішне слово, але самотурбота існує. Це свідомий процес, коли людина активно ставить свої потреби, цілі і своє самопочуття на перший план і приділяє достатньо уваги своєму фізичному та психічному здоров'ю. На скільки це часта історія? Чи всім людям властиво турбуватись про себе? Чому є люди, які не дбають про себе?
Розвинути навички самотурботи може бути викликом, але давайте подумаємо як це робити. Слухайте, долучайтесь до рефлексій та діліться власними думками в інстаграмі подкасту!
Щоб подякувати за епізод або стати патроном подкасту https://kuravska.com/supportme
Інстаграм Саморефлексії https://www.instagram.com/samo_refleksii
Інстаграм Марічки https://www.instagram.com/mariakuravska
More from Саморефлексії
Цей епізод занурюється у мовчазний біль самотності, з яким стикаємось не тільки наодинці, але і в стосунках, досліджуючи, чому ми почуваємося ізольованими, навіть коли не «одинокі».
Чому є люди, яким нестерпно приймати подарунки? Яким складно просто сказати «дякую» і залишитись у моменті. Чому буває так, що близькі псують щось хороше, іноді словом, іноді мовчанням, але наче неможливо зробити для них щось приєне? У цьому епізоді рефлексія про різні види заздрості та як шлях до чогось доброго може бути заблокований зсередини. Чому вона атакує саме хороше, а не погане. І як вона виглядає у близьких стосунках. Чи ревнощі, заздрість і конкуренція мають щось спільне між собою? Чи можуть ревнощі бути сигналом про те, що для нас важливо і що ми боїмось втратити? Чи це все фантазія про оволодіння іншою людиною,про те, щоб позбавити її відокремленості від нас? І на завершення, як конкуренція може бути проявом нашої прихильності до іншого. Епізод, як завжди, без простих відповідей, але з питаннями, які варто собі поставити. Слухайте і приєднуйтесь до рефлексії!
Останнім часом "нарцис" стало діагнозом для всіх людей, які не захотіли або не змогли нас зрозуміти. Але не заважаючи на те, як хотілось би все спросити, життя і реальність в якій ми живемо, залишається більш комплексною, ніж ми хочемо їх бачити. Коли ми ставимо на нарцисизм клеймо "поганий", ми насправді ризикуємо відрізати себе від дуже важливих речей і в самих собі, і в реальності, якій живемо. Але чи дійсно все так однобоко? В цьому епізоді я говорю про те, чи є нарцисизм, який насправді нам усім потрібен? Чи може нарцисизм служити чомусь хорошому? Скільки рівнів у нарцисизму і які вони? Від якого саме нарцисизму дійсно треба захищатися? І найголовніше, як ці рівні можуть відчуватись у стосунках?
Цей епізод — про ці внутрішні моменти, коли ми погоджуємося, хоча глибоко в собі давно хочемо відмовити. Про звички бути зручними, про унікальний досвід кожного, про дитинство, яке навчило нас підлаштовуватись, і про доросле життя, де інколи страшно чути власний голос. Роздуми про те, як ми втрачаємо зв’язок із собою через дрібні повсякденні рішення, чому так боляче зустрітися зі своїми справжніми почуттями, і як старі сценарії керують нашими виборами. Як впізнавати мікросигнали незгоди? Працювати зі страхом бути «поганим»? Як навчитись казати ні? І як повірити, що нашим бажанням і потребам теж є місце у стосунках із собою та близькими.
У цьому епізоді — розмова про те, що насправді робить стосунки токсичними. Рефлексії про поведінку, яка не просто неприємна, а справді руйнує: викликає хронічну вину, сором, знецінення себе. І про те, як іноді ми виправдовуємо чужу жорсткість, бо відчуваємо за нею щось поранене і знайоме. Як відрізнити токсичність від нормальної складності близькості? Де проходить межа між співчуттям до іншого і відповідальністю перед собою? Чи можна змінити стосунки, які ранять? Цей епізод для тих, хто готовий досліджувати не лише чужу поведінку, а й власну участь у цій динаміці: що змушує триматись, терпіти, виправдовувати? Слухайте — і приєднуйтесь до саморефлексії!